Спостерігати за людьми - воно таке дивне диво. Інколи вони тебе дуже позитивно дивують. Інколи ти сам не знаш, чому тобі не зручно поряд з якоюсь персоною, чому у тебе відчуття, що ти наче в вакуумі, хоча людина до тебе привітна, спілкується з тобою.
Ситуації бувають різні.
Намагаюся не тягнутися до людей сама саме тому, що бачу якісь такі речі під час першого спілкування, які потім розкриваються повною мірою.
Але є ще й обставини, які змушують дивитись на людей взагалі так, як ти б ніколи не подивився.
Мені дуже цікаво спостерігати за людьми, які якось негативно вплинули на мою історію, до речі.
Справа в тому, що виявляється, такі люди не тільки на мене впливають негативно - вони взагалі довкола себе будують щось таке вуликообразне, де культивують свою маску і культивують оточення, яке максимально підтримує саме такий образ. А ще в це оточення входять персоналії, які просто хочуть бачити саме щось. Їх багато. Вони, можна сказати, є фанбазою тої чи іншої особи. Вони бачать тільки створенний їх уявою образ і більше нічого.
Є такі люди, які не звертають уваги на деталі в спілкуванні, але, якби звернули, то дуже багато разів розірвали б стосунки с кимось.
А є такі, хто поруч з певними особами саме через те, що по-справжньому ненавидять. Їм потрібно бути там, бо щось їх тримає поруч.
А є такі, хто створює "справжнє" коло близьких людей і, наче гуляй-поле, зривається з місця і мчить кудись далеко-далеко, покинувши всі свої кохання. Так наче їх ніколи не було. Хоча, здавалося, вони були справжніми. От такі люди у мене викликають максимальний дискомфорт. Я, правду кажучи, взагалі не знаю, як спілкуватися з тами людьми. Благо, такі люди до мене не ставилися як до того кола "справжніх" жодного разу. Але дивитися в очі людям, яких знаєш з такого кола, ніяково. Завжди намагаюсь придивлятись пильніше: чи все добре, чи людина тримається.
Як виявилося, є ще одна верства "людей", про яку я думала, що то міф, бо от так викрісталізувано я їх ніколи не бачила. Думала, що то, просто перебільшення. В ту верству дуже легко потрапити ожному, до речі. Жвачні. Такі собі спокійні підкоряки. Які майже ні на що не реагують. Воно дуже схоже на дівчину з останнього епізоду сьомого сезону Надприроднього. Там, за допомогою спеціальних харчових додатків левіафани вивели особливий сорт реакції від людини - жвачна-видойна-матка. Сцени з тою дівчиною потребують особливої уваги в наші дні. Бо, може війна і викрісталізувала подібних осіб, але вони були і до війни. В будь-яких обставинах такі є. Я вважаю, що то спеціальна реакція. Але вона дуже не здорова.
От.
Якщо ви чекаєте якогось висновку, то його не буде.
Мені просто треба було виписати це. А ще треба було, аби хтось, крім мене це прочитав. А як зробить якісь висновки, які змінять його життя на краще, або хоча б нададуть усвідомлення, що можна змінити - то я буду надщаслива.
ПиСи: от думаю, а чи не писати мені узагальнені спостереження про людей ще... але не сумбурно, а брати якусь категорію і детально. А потім ще й зазначити, чому обрала, навіщо хотіла написати... чи можу змінити... ні... люди змінюються не через те, що їм сказали змінитись, а тому що усвідомили щось, щось невлаштовує і хочеться щось інше. Якщо підсвідомо навіть біль є зоною комфорту - люди не підуть на зміни. Що там казати - я на таке не піду тільки тому, що бачу, що треба, але не відчуваю потреби. То такий психологічний конформізм. Більше того, конформізмом є і намагання змінитися, аби підлаштуватися під когось. Але той конформізм схожий кайдани, що одягли на людину, яку посадили на дуже калорійну дієту без можливості скидати калорії.