Чи можна довіряти людині, яка тебе зрадила?
Чи можна відчувати себе беспечно поруч з людиною, яка намагалася відгризти тобі пальця?
Чи можна відчувати себе в беспеці поруч з людиною, яка каже тобі, аби ти не переймався тим, що тобі вгризли пальця? Мовляв, дай, хай гризе.
Може слід поставити руку - хай панаха?
Була така історія про великого бога Тюра, який взяв собі в оселю сина Локі ще манюньким щенятком.
Виростив, прикипів до нього усім серцем. Ростив, як рідного. Знаючи, що доля у того така: знищити світло від сонця і мясяця, що доля у того вовчика Локі сина - проковтнути Всебатька. Але кохав його, допоки всі навіть Локі не переказав Тюрові, що дуже небеспечний той Фенрір, син його і Ангборди.
Так от, аби вмовити дуже розумного вовка вплутати себе в зашморг на шиї з магічних путів, Тюр, якому довіряв Фенріс, вклав вовку в пащу свою руку, аби та була запорукою беспеки. Тюр - бог, який до цього ніколи не брехав, бо був праведною війною - прямою і відвертою. Коли ж Фенріс зрозумів, що його надурили - відкусив руку Тюру - з тих самих часів - нема відвертої війни. З тих часів люди навчилися хитрити, бо переможців не судять. З тих пір Тюр втратив силу серед людей.
Якби не було тої історії?
Чи став би Фенрір ковтати в часи Рагнарьоку сонце та місяць, а з ними Одіна?
Якби не вбивство дитини Локі і не найжорстокіша помста Асів, де Скаді повісила над ним змію... чи став би Локі в часи Рагнарьоку вести армію проти Асгарду?
Якби не Тор з чіплянням до Змії, чи злютилася б та, винищивши третину усього живого?
Я дуже переконана, що всі дії мають свої наслідки.
Не поступайтеся руками заради Асів.