Я дуже давно думала писати це, але чомусь не написала одразу після перегляду 進撃の巨人.
Тим не менше, мене ця думка переслідує, тому вважаю, що вже досить носитися з нею, краще видати її і потім якось переосмислювати, або залишати як є.
Так от.
Основна тема аніме-серіалу в тому, що на людство нападають так звані титани. Коли нападають, то просто їдять людей.
Аби убеспечити себе, людство створює місто зі (здається... я не пам'ятаю вже скільки) сіма рівнями доступу та оточені за логікою 7 величезними стінами. Наче в кільцях.
Як титани пробивають одну зі стін, то ті, хто живе за нею, вже їжа, але є ще інші стіни, які обороняються від титанів і тд.
Так, я не додивилася до самого кінця, хоча думаю, що було б доречно, бо щось мені підказує, цікаве там і далі буде.
Так от.
Відкидаючи історію персонажів і політичну чухню в серіалі, я звернула увагу на одну штуку, яку ... пеніше за все,... я так сподіваюся, автори далі розкрили, але для мене то просто моя особиста думка.
СТІНИ...Знаєте, що саме мені людьське місто нагадувало?
Чомусь, місто за сьома стінами мені нагадувало як люди в селах на фермах закривають худобу. Ту саму худобу, що дає молоко та м'ясо.
Мене весь час переслідувала і переслідує й надалі думка, що велетні - то ті, хто людей споживають, а люди - то худоба, що їх заперли за сьома стінами. Люди так перелякані велетнів, що нікуди не вилазять за стіни. Живуть собі там, тихо, мирно, аж допоки титани не залазять через стіни і не починають їх жерти.......То так - просто треба було виписати думку.
Саме через таку думку мене дуже перло від сьомого сезону Супернатуралів, доречі. Бо в тій історії є щось таке занадто філософське і зловіще. Так само як і в переосмисленні ситуації в 進撃の巨人. А що, якби ви дивилися на ситуацію очами титанів...
А тепер спробуйте подивитися знову на ситуацію очами людей, але тепер ви знаєте про титанів... от якось так.