Надибала на певні кадри нового фільму з назвою M3GAN.
Маю питання: чому ця сама лялька M3GAN виглядає як точна копія Елізабет Олсен, але в ляльковому варіанті?

Був у мене один пост про булінг, до якого налетіли одразу певні індивіди, які одразу налетіли на мене.
Ну так буває.
Спочатку, що то за пост був, потім як я дивлюся на ситуацію тепер, а ще трошки спочатку, і потім про те, що для мене значить тема булінгу і чому наразі можу сказати, що ще більше укріплена в думці, що булінг не можна знищити забороною булінгу та законами з покараннями.
Для початку, я пережила в житті неодноразово булінг (те, що у нас називається травлею - справжнісінькою травлею - один раз просто через те, що була товста).
Крім того, мені стає сміливості і кишок визнати, що, щонайменше один раз в житті, я брала учать в булінгу з боку агресора (так).
Кожен з нас, свідомо, чи взагалі того не розуміючи, був агресором, або симпатизувальником агресору.
І так, ми, в тій чи іншій мірі, всі пережили акти булінгу
(хто в легкій формі,
хто в тяжкій,
а хто - не пережив).
Тепер про пост:
в ньому була інфокартинка, яка казала, що
"Булінг завжди буде існувати. То ж перестаньте огротати своїх діток в м'якеньке, аби не забилися, а краще навчіть їх захищатись (там, доречі, не було сказано, як саме, але треба захищатись як на рівні физичному, так і на рівні розуму), навчіть своїх дітей стояти за себе. Перестаньте виховувати соціальних жертв."
Так от.
Це - частина того, що повинна на рівні навичок вміти кожна людина.
Маю на увазі КОЖНА.
Цьому треба вчити.
Стояти за себе, розуміти, що тобою маніпулюють, що ти робиш щось, що не є тим, чого хочешь саме ти.
Розуміти наслідки своїх дій, розуміти, що коли ти йдеш за кимось, ти, рано чи пізно, станеш або жертвою, або агресором, або цікавим спостерігачем.
Дивіться вище, чому.
Булінг був, є і буде завжди.
Це треба усвідомити попри бажання закритися від цієї правди.
Він буде, бо то вбудована фіча людини ще від часів коли ми по деревам залили.
То - соціальна фіча, яку просто не можна ігнорувати, або забороняти.
Заборона (ВАЖЛИВО) не зведе нанівець булінг.
Вона може цю істоту перевести на більш витончений рівень.
Перевести на більш жорстокий рівень.
Вчити дітей розуміти речі, вчити їх справлятися з певними обставинами, вбудовувати навички відстоювати свою позицію, думку, право на те, щоб зробити по совісті, право на те, щоб не завдавати шкоди ані собі, ані іншим - це навички. Їх треба виховувати.
І ні!!!!
ПІДКРЕСЛЮЮ
НІ!!!
Це справа не тільки батьків.
Це справа навіть не школи, і не законодавства в тій, чи іншій країні.
Це справа виховування нової форми буття в людстві.
На всіх рівнях існування.
Починаючи з того, що не можна виховати не жертву в сім'ї і оточуючому суспільстві, де люди звикли до певних форм поведінки. Так само як не можна виховати не агресора в сім'ї і оточуючому суспільстві, де люди звикли до певних форм поведінки.
Якби людство справді хотіло позбутися булінгу, то (перебільшую звичайно, але) треба було б перетворювати все в суспільстві таким чином, аби кожна реклама, кожен фільм, кожна книжка, кожен підручник, кожен вчитель, кожна мама і тато, кожному мамі і татові, дідусі і бабусі, тьотям і дядям різного виду спорідненості було зрозуміло, що є жорстокість і де "мені просто було весело" перетворюється на злочин проти людяності.
Бо ті персоналії, що на мене налетіли, в самому корені проблеми, почали мене цькувати за допис.
Бо вони, підкреслюю, були ПРОТИ булінгу.
Вийшло тоді дуже цікаво.
Я не знала, що сказати. Але вийшло як вийшло.
То був ще один день в мойому житті, коли я відчула на собі еффект булінгу.
Ті персоналії почали булінг несвідомо.
Бо не зрозуміли сенсу картинки.
Бо, як і всі ми, мали і, впевнена, мають дуже однобоке сприйняття проблеми.
Бо кожен з нас... дивіться вище, бо я вже пішла по другому колу.

Сенс щось комусь пояснювати???
Як людина розумна і здатна бачити щось далі своїх вподобань - людина і так допетрає.
Як воно впевнене в чомусь, бо шторками відокремилось від цунамі...

Спостерігати за людьми - воно таке дивне диво. Інколи вони тебе дуже позитивно дивують. Інколи ти сам не знаш, чому тобі не зручно поряд з якоюсь персоною, чому у тебе відчуття, що ти наче в вакуумі, хоча людина до тебе привітна, спілкується з тобою.
Ситуації бувають різні.
Намагаюся не тягнутися до людей сама саме тому, що бачу якісь такі речі під час першого спілкування, які потім розкриваються повною мірою.
Але є ще й обставини, які змушують дивитись на людей взагалі так, як ти б ніколи не подивився.
Мені дуже цікаво спостерігати за людьми, які якось негативно вплинули на мою історію, до речі.
Справа в тому, що виявляється, такі люди не тільки на мене впливають негативно - вони взагалі довкола себе будують щось таке вуликообразне, де культивують свою маску і культивують оточення, яке максимально підтримує саме такий образ. А ще в це оточення входять персоналії, які просто хочуть бачити саме щось. Їх багато. Вони, можна сказати, є фанбазою тої чи іншої особи. Вони бачать тільки створенний їх уявою образ і більше нічого.
Є такі люди, які не звертають уваги на деталі в спілкуванні, але, якби звернули, то дуже багато разів розірвали б стосунки с кимось.
А є такі, хто поруч з певними особами саме через те, що по-справжньому ненавидять. Їм потрібно бути там, бо щось їх тримає поруч.
А є такі, хто створює "справжнє" коло близьких людей і, наче гуляй-поле, зривається з місця і мчить кудись далеко-далеко, покинувши всі свої кохання. Так наче їх ніколи не було. Хоча, здавалося, вони були справжніми. От такі люди у мене викликають максимальний дискомфорт. Я, правду кажучи, взагалі не знаю, як спілкуватися з тами людьми. Благо, такі люди до мене не ставилися як до того кола "справжніх" жодного разу. Але дивитися в очі людям, яких знаєш з такого кола, ніяково. Завжди намагаюсь придивлятись пильніше: чи все добре, чи людина тримається.
Як виявилося, є ще одна верства "людей", про яку я думала, що то міф, бо от так викрісталізувано я їх ніколи не бачила. Думала, що то, просто перебільшення. В ту верству дуже легко потрапити ожному, до речі. Жвачні. Такі собі спокійні підкоряки. Які майже ні на що не реагують. Воно дуже схоже на дівчину з останнього епізоду сьомого сезону Надприроднього. Там, за допомогою спеціальних харчових додатків левіафани вивели особливий сорт реакції від людини - жвачна-видойна-матка. Сцени з тою дівчиною потребують особливої уваги в наші дні. Бо, може війна і викрісталізувала подібних осіб, але вони були і до війни. В будь-яких обставинах такі є. Я вважаю, що то спеціальна реакція. Але вона дуже не здорова.
От.
Якщо ви чекаєте якогось висновку, то його не буде.
Мені просто треба було виписати це. А ще треба було, аби хтось, крім мене це прочитав. А як зробить якісь висновки, які змінять його життя на краще, або хоча б нададуть усвідомлення, що можна змінити - то я буду надщаслива.
ПиСи: от думаю, а чи не писати мені узагальнені спостереження про людей ще... але не сумбурно, а брати якусь категорію і детально. А потім ще й зазначити, чому обрала, навіщо хотіла написати... чи можу змінити... ні... люди змінюються не через те, що їм сказали змінитись, а тому що усвідомили щось, щось невлаштовує і хочеться щось інше. Якщо підсвідомо навіть біль є зоною комфорту - люди не підуть на зміни. Що там казати - я на таке не піду тільки тому, що бачу, що треба, але не відчуваю потреби. То такий психологічний конформізм. Більше того, конформізмом є і намагання змінитися, аби підлаштуватися під когось. Але той конформізм схожий кайдани, що одягли на людину, яку посадили на дуже калорійну дієту без можливості скидати калорії.

Раптово зрозуміла, що коли чую російську мову, дуже сильно насторожуюсь.
Вмикається захисний механізм.
Якщо ще кілька місяців тому, вперше в житті відчувала абсолютний спокій, коли почала говорити рідною мовою, то зараз ловлю себе на думках, що, коли я переходжу на російську заради когось - можливо, людина тех, десь там в середені, може себе відчувати незручно через те, що до неї звернулися не українською. Навіть коли вона сама розмовляє російською. Бо то у мене так. Так, зізнаюсь, у мене травма. Хоча міряти інших по собі не можна, але якось воно так у мене виходить. Хто зна, у кого як воно переживається і болить.
Тут - інша справа. Тут руськомовний ресурс, то можу відповідати вільно російською. Так само як на фейсбуці відповідаю мовами... намагаюсь відповідати мовами, якими до мене звертались... крім тих, яких не знаю. Але гугля в допомогу. До того ж, намагаюсь вчити ще мов. Хоча, чомусь вчепилася в ту латину і ніяк мене не відпустить.
Зараз, коли мені кажуть, мовляв, дуже хотілося б вчити українську - кажу, що можу допомогти, навіть підкачати. Від самого початку. Але потім починається, мовляв, ні з ким вчити, ні з ким розмвляти...бляха, коли мене це зупиняло з японською? Навіщо є фільми, музика, книжки... та навіть люди, які тепер намагаються щосили вчити мову. Ба більше - є розмовні клуби для всіх. І тих, хто з нуля, і тих, кому просто здолати певні перепони.
Як там кажуть:
Хто хоче - знайде тисячу можливостей.
Хто не хоче - тисячу причин.

Я, насправді, не дуже знаю, що сказати, бо мені і сподобалося, і якось було дуже рівно.
Були і дуже круті моменти, і над чим поміркувати. Було і таке, що можна було б і не ставити в історію.
Саспенс зі пшиками в серії з великим пограбуванням - то особлива тема.
Не знаю, що і казати.
Просто, як я розумію, констатую факт того, що я переглянула Андор.
А ще те, що виходить, Касіана як звуть, зовсім не відомо.
Та ще й питання сестри - так і залишилося.
Але щось не чула, що будуть продовжувати.

Мара.
Богиня, ім'я якої асоціюється зі смертю.
Але Мара перетворюється.
Вона подібна філософському каменю.
Плинна сама і змінює все, що забажає.
Мара - зима, і Мара - літо, Мара - весна, і Мара осінь.
Сльози Мари - то дощ.
Біль Мари - то смерть в холод і спеку.

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

Є такі люди, якім зовсім не треба малювати собі обличча на тому місті, де воно має бути. Дуже красиві риси, великі очі, неймовірні вії. І от саме таких дуже часто бачу серед тих, хто ллє на себе тони тоналки, купу всіляких консилерів і хайлайтерів... о_О... а потім взагалі не видно, що там колись було обличча.