Раптово зрозуміла, що коли чую російську мову, дуже сильно насторожуюсь.
Вмикається захисний механізм.
Якщо ще кілька місяців тому, вперше в житті відчувала абсолютний спокій, коли почала говорити рідною мовою, то зараз ловлю себе на думках, що, коли я переходжу на російську заради когось - можливо, людина тех, десь там в середені, може себе відчувати незручно через те, що до неї звернулися не українською. Навіть коли вона сама розмовляє російською. Бо то у мене так. Так, зізнаюсь, у мене травма. Хоча міряти інших по собі не можна, але якось воно так у мене виходить. Хто зна, у кого як воно переживається і болить.
Тут - інша справа. Тут руськомовний ресурс, то можу відповідати вільно російською. Так само як на фейсбуці відповідаю мовами... намагаюсь відповідати мовами, якими до мене звертались... крім тих, яких не знаю. Але гугля в допомогу. До того ж, намагаюсь вчити ще мов. Хоча, чомусь вчепилася в ту латину і ніяк мене не відпустить.
Зараз, коли мені кажуть, мовляв, дуже хотілося б вчити українську - кажу, що можу допомогти, навіть підкачати. Від самого початку. Але потім починається, мовляв, ні з ким вчити, ні з ким розмвляти...бляха, коли мене це зупиняло з японською? Навіщо є фільми, музика, книжки... та навіть люди, які тепер намагаються щосили вчити мову. Ба більше - є розмовні клуби для всіх. І тих, хто з нуля, і тих, кому просто здолати певні перепони.
Як там кажуть:
Хто хоче - знайде тисячу можливостей.
Хто не хоче - тисячу причин.