Пісня начебто звичайна, але є в ній щось епічне. Виходить, що заради створення чогось глобального зовсім не потрібно долучати до процесу цілий Лондонський Симфонічний Оркестр. Емоції плинуть за розвитком композиції від ліричного початку з атмосферою чіл, до найвищих піків у світі наприкінці композиції. Так, наче ти стоїш спочатку перед екраном, на який транслюють найвищу точку Евересту, а потім, крізь композицію, тебе відносить світом: ти бачиш неймовірні картини природи різних країн світу, відчуваєш холодне повітря в небесах, бачиш величні водойми, ліси, пустелі; дітей, що грають на полях, випасаючи худобу; величезні заводи, де один з працівників, якимсь чином, побачив тебе і вітає помахом долоні.
Посмішка.
Заплющуєш очі.
Знову рузплющуєш і ти вже сам на вершині Евересту. Великі потоки вітру наче намагаються тебе скинути, але ти дивним чином - все ще тут. Бо ти там, де ти маєш бути.
Один день = одна пісня = тисяча емоцій. #seksprotext2020