Мені цікава космогонія різних народів і цивілізацій, але я тепер точно можу сказати, що, як би прикро не було, не знаходжу для себе вірної стежки серед того, що вже є у людства.
Кожного разу, коли я заглиблююсь в суть, втрачаю надію на надію.
А ще втрачаю відчуття, що є десь космогонія, яка мені близька, хоча знаю людей, котрі вірять в щось схоже.
Саме круте, що серед них нема тих, хто б хотів зробити з цього релігію.
Всесвіт є і буде навіть коли нас не стане. Закони, які в ньому працюють, ніяк не можуть залежати від того, принесемо ми жертву йому, чи поставимо свічку, сплативши за молитву.
Ні, вони працюють невідворотно.
Вони завжди були і будуть невідворотними, бо ми не знаходимося в стані, де можемо щось просити. Ми лише дискретна частка в структурі величного порядку буття, яке змінюється як би нам не хотілося відчути владу над тим.
У мене склалося відчуття, що релігії створюються як найбільша ілюзія того, що людина може вплинути на бога, або богів, ілюзія сили над надприроднім.
Так людство почало шукати собі ідолів. Скільки було зроблено заради того, що з часом перестає існувати.
Що є індульгенція?
Що є жертва?
Заради чого люди прагнуть зазирнути в майбутнє?
Аби спробувати змінити його?
Але кожного разу, коли людина зазирає в майбутнє - воно вже змінилося. Бо людина своїм поглядом спостерігача вже змінила все. Тепер нема того, що ти бачив – є дещо інше, є ти, який тепер будеш притягувати саме ті обставини, вести себе саме так, як ти бачив, бо там було так сказано. Тобою не маніпулював Всесвіт - тобою маніпулював твій власний хист до спроби змінити те, що буде. Так само працює все. Ми – істоти здатні самопрограмуватись. Кожен наш вибір - то не воля богів, ні – то наш крок, але він спричинений цілою низкою речей, що існують в природі і від яких кожен з нас дуже сильно залежить.
Ми – неймовірно прекрасна помилка буття.
Ми мазки на полотні художника, який випадково наляпав не там і не те, а вийшло цікаво.
Ми водночас і стались, і ніколи не існували.
Ми – частина істоти, що породжує саму себе в кожну дискретну частинку тої одиниці, що ми вигадали для себе, аби вимірювати кількість існуючих одночасно моментів буття.
В усьому є закономірність, і вона невідворотна для самовпевнених ще сильніше, бо гепає вщент.
Ваш час скінчився вже стільки разів, що ви собі і уявити не зможете. Бо ви вже зробили все закономірно для того, аби пройти свій шлях.
Зараз я бачу смерть цивілізації.
І ні, вона не розпочалась цього року.
І ні - ви не відчуєте її це кілька десятків, або й сотень поколінь. Бо ми живемо на тілі Іміра. А потім буде ще якийсь велетенський-над-андрогін.
Та як би ми що не називали...
Всесвіту до того нема жодного тьохку.
Всесвіт – то не бог. Буття – то не Олімп.
Небеса – то не рай.
Під Землею нема пекла. На півночі... чи де там ще, нема місця, що зветься чимсь.
Все то – умовні позначення на карті регіону, в якому ми намагаємося влаштуватись.
Влаштовуйтесь.
Бо то є наша природа.
Але будьте готові отримати в пику, коли натрапите на територію хижака.
Бо то – закони Всесвіту.

@темы: йа, космос, религия и атеизм, задротствуем, возвращение в реальность, имею право на свою точку зрения, личное ИМХО, добро VS зло

---

Don't Look UP

Вчера посмотрели Don't Look UP.
Что я могу сказать. Это шедевральнй фильм, который довел до абсурда все то, о чем я боюсь.
С одной стороны было смешно, а с другой - теперь понимаю, что по факту мы бы так себя и вели. И это, имхо, конечно же, но даже не преувеличение.
А еще, я в очередной раз подумала, что конец света давно уже наступил и мы все, как в аниме Final Fantasy Spirits Within просто являемся призраками нашего мира, которые просто не понимают, что уже давно умерли.
И еще...
Впервые за все время, когда я вижу в кадре Тимоти Шаламе, мне понравилась его роль.

@темы: мысли вслух, наблюдения, фильмы, о людях, вкусности, нервное, крик души, космос, мысли о вечном, задротствуем, возвращение в реальность, имею право на свою точку зрения, личное ИМХО, добро VS зло, НИЗЯРАЗВИДЕТЬ, Микоми задротствует, Don't Look UP

---

No matter how strange that sounds, there are some deities who are more powerful than almighty ones... never claiming to be all-powerful though. Never even shining.
S(he) is that kind.
S(he) is silent but loud.

@темы: мысли вслух, наблюдения, вкусности, космос, мыслеблудие, мысли о вечном, религия и атеизм, мыслевслухие, возвращение в реальность, имею право на свою точку зрения, личное ИМХО, добро VS зло, Микоми поэтизирует, мотивирующие посты, Микоми задротствует

---

Life is a strange thing.
Well, technically, it is not. But sometimes it feels like the strangest thing ever to be in the universe.
Once I was avoiding death.
Tended to think it was a sort of curse.
But now I do not.
I accept it as a part of life.
I respect it as a part of life. As well as many other things I considered wrong.
I had a revelation that Spring that changed my life entirely. That made me closer to acceptance.
It is always sad that life goes off to the other state. It can be the one tearing to shreds. But it is like you are looking into the looking glass, touching the surface and suddenly it swallows your part. Literally gulps it and it is never to return. But it is there. A different state perhaps. And no matter, if you get it or not, it is still devastating. And in no time, even though you realize it is devastating - it is still a part of real-life - the one never to be avoided.
But facing it with respect.
Gets you closer to ...
Gets you the doors to life itself.

@темы: мысли вслух, йа, эзотерика, крик души, космос, философское, мыслеблудие, мысли о вечном, тарабарское, религия и атеизм, мыслевслухие, задротствуем, возвращение в реальность, имею право на свою точку зрения, личное ИМХО, добро VS зло, Микоми задротствует